Робота в Італії мій відгук. Хочу вам розповісти про мій перший «трамплін» в світ працює іммігрантки. Чому я вирішила написати саме про це? Тому що, поспілкувавшись з багатьма моїми знайомими, зрозуміла що люди все ще думають, що якщо ти живеш за кордоном - гроші падають з неба , Та й взагалі роботи «Море» і що знайти її дуже легко і просто. Скажу чесно, мій перший «стрибок» був не високий, та що там не високий, він був - маленьким, слабеньким і неудачненькім. Але все одно, я дуже рада, що мені довелося пройти таку практику, після цієї роботи всі інші здавалися - казкою. Та й варіанти іншого у мене не було, просидівши 3 місяці без роботи, розумієш, що тебе влаштує будь-який варіант (в заходи розумного).
До речі, якщо вам цікавий італійську мову і ви хочете його вивчити, заходите на мої безкоштовні відеоуроки на ютубі , А також в рубрику Італійська мова для початківців .
Так сталося, що я ще й виявилася одна, тобто без підтримки і допомоги ту людину, яка пообіцяв мене зустріти і влаштувати на роботу. Мені потрібно було залишити квартиру, в якій я жила разом з іншими українцями і йти в нікому невідомому напрямку. Це було 01 січня 2010 року. Да уж, люди відходили від свят, а я з жахом думала що буде і куди мені піти без грошей жити !!!
До речі, досить таки часто відбуваються ситуації, коли приїжджого людини кидають напризволяще, зазвичай потім допомагають абсолютно незнайомі люди, якщо такі трапляться. В інших випадках людина бомжує або якщо є можливість знімає готель на пару днів і в найближчу неділю їде нашими автобусами додому.
Слава Богу, що за безробітний період, я познайомилася з дуже хорошими людьми. Яким і донині вдячна !!! На сьогоднішній день багато з них стали моїми хорошими знайомими і навіть придбала справжнього друга. Адже, правду народ каже: не було б щастя, та нещастя допомогло. Так, ось в той момент малознайома мені красива дівчина Анастасія - дала мені дах над головою і дуже сильну моральну підтримку. А через тиждень вона зі своєю мамою знайшли мені роботу, через свою знайому. Тепер ми з Насті не розлий вода.
Робота була ЯК БИ на «День і ніч» з одного старенькою жінкою, тоді їй було 97 років. Вона сама пересувалася, мені потрібно було їй допомагати по дому. Але графік був дуже хитрим, так як я повинна була йти з їхнього будинку о 12 годині дня, якраз перед їх обідом і приходити о 18.30, після того як «сіньyoра» поїла. Виходить, що вони економили на моєму харчуванні. А я в той час мала десь знаходиться шість з половиною годин, та ще й їсти. Походивши кілька холодних і сирих днів по Неаполю, я зрозуміла, що мені потрібно шукати вихід з положення, не могла ж я і далі блукати вулицями щодня по 6 годин. Загалом за пару днів, моя подруга допомогла мені вдруге і знайшли квартиру (т.е.койку в квартирі), природно за оплату.
За тих пару годин в день, мені потрібно було платити 150 євро на місяць і оплачувати всі житлові витрати. Коротше, з зарплатою в 500 євро і оплатою житла і з усіма боргами за прожиті три безробітних місяці, я зрозуміла, що потрібно все це міняти.
Через місяць я підшукала іншу квартирку на 50 євро дешевше, а потім ще через 2 тижні пішла і з роботи. Так як розуміла, що я можу стати справжнім психом з такою «чудовою італійкою». У той момент, я ще зовсім не говорила на італійському, і це було ще складніше, тому що коли бабуся щось просила подати їй і я не розуміла чого ж вона хоче, вона починала дуже сильно нервувати і паралельно з тим кричати якісь Не зрозуміло і нецензурні вислови, кидала в мене все, що попадалося їй під руки (і хліб, і банки, і кавоварки і навіть палицю з допомогою, якої вона пересувалася).
Зараз мені смішно про це згадувати, але тоді було далеко не до сміху. Вона не відпускала від себе ні на секунду - я не могла ні сходити на кухню випити води, ні сходити в туалет, ні поговорити по телефону, коротше зовсім нічого. Вона часто прокидалася ночами і з криком потерпілого тигра кричала, щоб я негайно склала моє ліжко і забиралася геть. Коротше, це було не з легких випробувань. Але, отримавши мою зарплату я сказала, що йду і нехай шукають мені заміну. Вони ще два тижні шукали людину на це місце. І потім з'ясувалося, що на цій роботі побували багато іммігрантки Неаполя і приходили в цей будинок працювати тільки новенькі, хто нічого не розумів. Виявилося, що мої попередники затримувалися тут на тиждень максимум. Вообщем я пішла практично в нікуди. Правда тепер у мене було житло і одна прибирання в тиждень в 20 євро. Потім потихеньку я знайшла і інші роботи .
Сподіваюся, що мій короткий розповідь трохи прочинив вам завісу італійської невідомості і перш ніж зриватися за кордон гарненько подумайте. І не думайте, що я тут щось прибрехати або кріукрасіла, я ще й багато чого опустила, так як нічого красивого і доброго спочатку не було.
А взагалі, особисто моя думка: тут себе знаходять ті люди, яким на батьківщині душевно було погано або некомфортно, а можливо і боляче за вчинки якихось близьких людей. А якщо вас не влаштовує тільки матеріальна сторона країни, в якій ви живете, тоді не варто й зриватися, тому що ті рідні і близькі по духу люди будуть вас тягнути магнітом додому, і швидше за все ви втечете з цієї іммігрувати життя - спустошеним як морально, так і матеріально.
Удачі вам і правильних рішень.
Головна сторінка блогу «Життя в Італії»
Про автора даного блогу
Чому я вирішила написати саме про це?